Народився В'ячеслав Цвєтаєв — генерал-полковник, командувач 5-ї ударної армії. Навесні 1944 року його війська відіграли вирішальну роль у Березнеговато-Снігірській операції, оточивши велике угруповання противника і забезпечивши звільнення значної частини Миколаївської області. До недавнього часу ім'я воєначальника носив один із провулків міста, який тепер має назву Естонський.

У Вознесенську народився Юліан Оксман — видатний літературознавець і організатор архівної справи на Півдні України. Він стояв біля витоків створення Одеського археологічного інституту. Символічно, що вчений, який присвятив життя вивченню історії політичного протесту XIX століття (декабристів), сам став жертвою сталінського терору, пройшов табори Колими і в пізні роки був однією з ключових фігур інтелектуального опору тоталітарній системі. Німеччині, в Боннському та Гейдельберзькому університетах. Був студентом історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету. Після революції став помічником начальника архіву Наркомату освіти, завідував сектором цензури та друку Центрархіву РРФСР. У 1920-1923 роках працював в Одесі начальником губернського архівного управління. Потім жив у Ленінграді, був професором, начальником архіву МВС дореволюційної Росії, заступником директора інституту російської літератури Академії наук СРСР. Як голова Пушкінської комісії Оксман брав участь у підготовці повного академічного зібрання творів Олександра Пушкіна. В ніч з 5 на 6 листопада 1936 року Оксман був заарештований за неправдивим доносом співробітниці Пушкінського будинку. Йому інкримінували «спроби зірвати ювілей Пушкіна шляхом гальмування роботи над ювілейним зібранням творів». Отримав п'ять років таборів. Відбував термін на Колимі, працював банщиком, бондарем, шевцем, сторожем. У 1941 році отримав ще п'ять років за «наклеп на радянський суд». У ув'язненні продовжував наукову роботу, збираючи документи та усні свідчення про російську культуру початку ХХ століття. Після звільнення Оксман працював на кафедрі історії російської літератури в Саратовському університеті, старшим науковим співробітником в інших наукових установах. Однією з основних своїх життєвих завдань після звільнення Оксман вважав «боротьбу за вигнання з науки і літератури хоча б найбільш огидних з підручних катів Єжова, Берії, Заковського, Рюміна та ін.». На наукових і письменницьких зібраннях публічно викривав донощиків. З 1958 року Оксман почав встановлювати зв'язки із західними славістами (у тому числі емігрантами, насамперед із професором Глібом Струве), вів із ними листування (таємне — через стажерів, які працювали в СРСР). Передавав на Захід неопубліковані в СРСР тексти поетів «срібного століття» Гумільова, Мандельштама, Ахматової та свої спогади про них, допомагаючи Струве у виданні зібрань творів цих авторів. Влітку 1963 року Оксман анонімно опублікував на Заході статтю «Донощики і зрадники серед радянських письменників і вчених». Після того, як один із листів за кордон був конфіскований прикордонниками, кегебісти провели в Оксмана обшук, знайшли щоденники, частину листування і самвидав. Оксмана виключили з Спілки письменників і вивели зі складу редколегії «Короткої літературної енциклопедії». Останні роки життя Оксман працював професором-консультантом кафедр історії СРСР та історії російської літератури в Горьківському університеті, був звільнений звідти на вимогу КДБ та обкому КПРС. Помер у 1970 році в Москві.